2012.10.01
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)” від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров’я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У п. 3 вище згаданої постанови зазначено, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, також вчинення дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
На жаль, наш законодавець не дає офіційного тлумачення правового поняття “приниження ” честі, гідності та ділової репутації. Проте у п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію ” від 28.03.2007 р. № 01-8/184 зазначено, що приниженням ділової репутації суб’єкта господарювання (підприємця), тобто фізичної чи юридичної особи, є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької ) діяльності у зв’язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.
На підставі аналізу вищенаведеного положення можна зробити висновок, що під приниженням честі та гідності фізичної особи потрібно розуміти поширення недостовірної інформації про таку особу, членів її сім’ї або близьких родичів, внаслідок чого вона зазнала фізичних чи душевних страждань.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з’ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Право на відшкодування моральної шкоди має фізична особа, честь, гідність та ділову репутацію якої принижено, або юридична особа у зв’язку з приниженням її ділової репутації.
Проте у ст. 49 Закону України “Про інформацію” зазначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в суді лише спростування недостовірної інформації та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та ділової репутації у суді.
За загальним правилом моральну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно з ч.2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної чи юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
У сфері інформаційної діяльності існують також певні особливості відшкодування моральної шкоди. Так, на підставі аналізу ст.21 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” відповідальною за поширення відомостей друкованим ЗМІ, що можуть завдати шкоди інтересам інших осіб (зокрема, й у випадку відшкодування моральної шкоди), є редакція цього засобу або інша установа, що виконує її функції. В разі поширення зазначеної інформації позов до видавця друкованого ЗМІ не може бути задоволено, крім випадків, коли установчими документами цього засобу передбачено поєднання особою функцій видавця і редакції.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації, як відповідачі залучаються автор, орган засобу масової інформації, а у випадках, визначених законом, службова особа цього органу. Такі особи несуть солідарну відповідальність за заподіяння шкоди на підставі ст. 1190 ЦК України. У разі, коли позивач не бажає залучити до справи когось з вище названих осіб, то решта відповідачів зобов’язані відшкодувати ту частину шкоди, яка відповідає ступеню їх вини.
Відповідно до ст.17 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23.09.97 р. (зі змінами та доповненнями) у разі заподіяння моральної шкоди засобом масової інформації та журналістом на них покладається солідарна відповідальність з урахуванням міри вини кожного.
У разі розгляду судом спору щодо завданої моральної шкоди між журналістом або засобом масової інформації як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою особою (посадовими особами) як позивачами суд наділений правом призначити компенсацію за таку шкоду лише за наявності прямого умислу журналіста чи службових осіб ЗМІ.
Умислом журналіста та (або) службової особи ЗМІ є таке їх ставлення до поширення інформації, коли журналіст та (або) службова особа ЗМІ усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки.
Моральна шкода відшкодовується винною особою добровільно або за рішенням суду. При цьому не має значення чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи вона відшкодована. При цьому також не враховується розмір такого відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. За загальним правилом така шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не передбачено законом чи договором.
При відшкодуванні моральної шкоди в судовому порядку її розмір визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Також при визначенні розміру завданої моральної шкоди враховуються вимоги розумності та справедливості. У своєму рішенні суд повинен навести мотиви визначення відповідного розміру такої моральної шкоди.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Суд у своєму рішенні повинен навести мотиви визначення саме такого розміру моральної шкоди.
Фізична та юридична особи звільняються від відповідальності, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їх вини, за винятком випадків відшкодування такої шкоди без вини, про які йшлося вище.
У ст. 47-1 Закону України „Про інформацію” зазначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за оціночні судження. Під оціночними судженнями в контексті цієї статті потрібно розуміти висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Такі судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Також особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.
Згідно з ст. 17 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” журналіст та (або) ЗМІ звільняється від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, а звідси й від відповідальності за відшкодування моральної шкоди, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.
Підстави звільнення від відповідальності також передбачені ст. 42 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” ст. 64 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, ст. 35 Закону України “Про інформаційні агентства”, про які вже згадувалося у попередньому номері Вісника (стаття ”Спростування недостовірної інформації за законодавством України”).
Головний спеціаліст
Калуського міськрайонного
управління юстиції О.І. Рибчак
