2012.04.03
Стаття 35 Конвенції ООН про захист прав людини і основоположних свобод, а також практика Європейського Суду з прав людини визначає критерії, яким повинна відповідати заява, що подається до зазначеного судового органу. Такими критеріями є:
Вичерпність національних засобів захисту пов’язана з особливою юрисдикцією Європейського Суду з прав людини, яка є субсидіарною та обмежується тлумаченням і застосуванням Конвенції, а не національного законодавства. Суд не має права давати оцінку того, чи відповідають норми національного законодавства Конвенції ООН про захист прав людини і основоположних свобод чи ні. Діяльність суду створює додаткові гарантії прав і свобод, оскільки захист цивільних прав є обов’язком держави, а потім вже самого Суду. Для визначення необхідності вичерпання того чи іншого засобу національного захисту, Суд користується такими критеріями як ефективність, достатність та адекватність. Ефективність включає дві складові: 1) для заявника повинна існувати можливість за власною ініціативою порушити процес розгляду справи, а орган, до якого звертається така особа, повинен бути зобов’язаний захистити права та обов’язки цієї особи; 2) заявник повинен мати можливість отримати належну компенсацію за порушення. Крім того, предмет захисту в національному суді і Європейському суді з прав людини повинен співпадати.
Початок перебігу шестимісячного строку для подання скарги – винесення остаточного рішення органом влади відповідної держави. Якщо особа не могла бути присутньою при винесенні остаточного рішення, тоді цей строк починає свій перебіг з моменту ознайомлення з рішенням або тоді, коли особа повинна була і могла з ним ознайомитися. Зазначений строк може бути продовжений, якщо Суд визнає причини пропуску поважними. Але останньою датою є дата направлення до Європейського Суду з прав людини першого листа.
людини.
Несумісність скарги з положеннями Конвенції ООН про захист прав людини пов’язана з особливою компетенцією суду. Скарги, які подаються до Суду повинні підпадати під його компетенцію.
Існує чотири види компетенції Суду:
3.1.часова (ratione temporis):
Конвенція ООН про захист прав людини не має зворотної сили. Вона є чинною до дати денонсації, проте в процесі денонсації Суд розглядає скаргу. Якщо йде мова про триваюче правопорушення, Суд не бере до уваги час. В даному випадку вважається, що порушення продовжує тривати з моменту ратифікації Конвенції.
3.2.територіальна (ratione loci):
Територіальна юрисдикція Суду обмежена територією держав-членів
Ради Європи, які ратифікували Конвенцію.
3.3.суб’єктна (ratione personae):
Заявниками можуть бути фізичні (включаючи неповнолітніх та малолітніх), юридичні особи, об’єднання громадян, а також держава. Особливу увагу слід звернути увагу на те, фізична особа не має прив’язки до громадянства держави-члена Ради Європи. Суд для позначення особи, права якої були порушені використовує таке поняття як «жертва» і поділяє їх на такі види:
3.3.1.пряма (особа, права якої були безпосередньо порушені);
3.3.2.непряма (родичі або близькі особи прямої жертви);
3.3.3.потенційна (особа, права якої можуть бути порушені певними нормами національного законодавства).
Юридична особа може подати скаргу, якщо порушено її права загалом як юридичної особи.
Заявник повинен переймати статус жертви протягом усього процесу розгляду справи. Якщо втрачається статус жертви, то провадження припиняється.
Відповідачем у Європейському Суді з прав людини є виключно ДЕРЖАВА, яка ратифікувала Конвенцію і даний документ є для неї обов’язковим.
3.4.матеріальна або предметна (ratione materiae):
Права, які підлягають захисту повинні гарантуватися Конвенцією ООН про захист прав людини і основоположних свобод та протоколами до неї.
В своїй практиці Суд неодноразово наголошував на тому, що стаття 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд не поширюється на такі цивільні справи як:
- податкові;
- в яких оспорюється законність звільнення публічної особи;
- спори про імміграцію, громадянство, зокрема про надання дозволу на в’їзд в країну або видворення за межі держави;
- про військовий обов’язок;
- про грошову компенсацію внаслідок стихійного лиха;
- про видачу патентів;
- щодо публічної служби;
- щодо досудового затримання особи;
- щодо реалізації політики (зокрема, виборчих прав громадян).
Це означає, що порушення, про які йде мова в заяві повинні бути очевидними, а доводи зрозумілими для суду.
Суд визнає заяву неприйнятною в таких випадках:
та, яка передбачена Конвенцією (наприклад, особа діє з метою політичної пропаганди);
відповідальності.
6. Подання анонімної заяви та заяви, яка за своєю суттю порушує питання, що вже розглядалося Судом або яка вже подана на розгляд іншого міжнародного органу.
В заяві повинні зазначатися особисті дані заявника. В іншому випадку така заява не розглядається. Якщо справа стосуються приватного життя, то особа може подати клопотання про використання шифру, тобто Європейський Суд з прав людини допускає конфіденційність, проте не анонімність.
Головний спеціаліст
Калуського міськрайонного
управління юстиції О.І. Рибчак