2012.03.12
Сучасні цивілізовані держави засуджують дискримінацію у ставленні до жінок та зобов'язуються проводити політику по ліквідації будь-яких її проявів. В основу такої політики покладений конституційний принцип рівноправності чоловіка та жінки та встановлені дійові юридичні гарантії захисту прав жінок на рівній з чоловіками основі. У суспільстві відбувається зміна соціокультурної моделі поведінки чоловіка і жінки з метою викорінення звичаїв та практики, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності або меншовартості однієї статі.
З цією метою міжнародна спільнота приймає різного роду нормативно-правові акти, серед яких Загальна Декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Декларація відносить сім'ю, дітей і жінок, які мають малолітніх дітей, до найбільш вразливих груп населення. З метою їхнього захисту в міжнародному акті зазначено, що сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави (п. З ст. 16), що материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу (п. 2 ст. 25).
Нівелює будь-яке упереджене ставлення до жінок Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. і ратифікований УРСР 19 жовтня 1973 р. У ст. 10 Пакту зазначається, що особлива охорона має забезпечуватися матерям протягом розумного періоду до і після пологів шляхом надання оплачуваної відпустки чи відпустки з достатньою допомогою на соціальне забезпечення.
Особлива увага правам жінок приділяється в Декларації соціального прогресу і розвитку, яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 11 грудня 1969 р. У ній підкреслено, що соціальний прогрес і розвиток мають спрямовуватися на постійне підвищення матеріального і духовного рівня життя всіх членів суспільства шляхом досягнення, зокрема, таких головних завдань: охорона прав матері й дитини, турбота про виховання і здоров'я дітей, проведення заходів, спрямованих на охорону здоров'я і добробуту жінок, особливо матерів, що працюють під час вагітності та догляду за немовлятами, а також матерів, заробіток яких є єдиним джерелом забезпечення сім'ї; надання жінкам відпусток і допомоги у зв'язку з вагітністю і материнством із збереженням за ними місця роботи і заробітної плати.
Велику роль в утвердженні прав жінок, особливо трудових відіграли акти, які приймалися Міжнародною організацією праці (надалі - МОП).
Так, Конвенція № 102 "Про мінімальні норми соціального забезпечення", прийнята Генеральною конференцією МОП 28 червня 1952 р. передбачає всебічний соціальний захист жінок від найбільш поширених соціальних ризиків, а саме: потреба медичної профілактичної або лікувальної допомоги; хвороба; безробіття; старість; трудове каліцтво або професійне захворювання; наявність дітей; вагітність і пологи; інвалідність; втрата годувальника.
Конвенція № 117 "Про основні цілі і норми соціальної політики", прийнята Генеральною конференцією МОП 22 червня 1962 р. розглядає жінку як таку, яка при створенні їй належних умов здатна самостійно забезпечити себе засобами до існування і взяти активну участь у створенні соціальних фондів, за допомогою яких зможе убезпечити себе від соціальних ризиків.
Конвенція № 118 "Про рівноправність громадян держави та іноземців і осіб без громадянства в галузі соціального забезпечення", прийнята Генеральною конференцією МОП 28 червня 1962 р. надає перелік сфер соціального забезпечення, у яких слід дотримуватися принципу рівноправності, а саме: 1) медична допомога; 2) допомога у зв'язку з хворобою; 3) допомога у зв'язку з вагітністю і пологами; 4) допомога у зв'язку з інвалідністю; 5) допомога у старості; 6) допомога у зв'язку з втратою годувальника; 7) допомога в разі трудового каліцтва та професійного захворювання; 8) допомога у випадку безробіття; 9) родинні допомоги.
Акти МОП встановлюють захисні норми як відносно усіх жінок, так і спеціально відносно жінок-матерів. Перший напрямок регламентації стосується нічної праці та підземних робіт. Обмеженню праці жінок у нічний час у промисловості присвячено Конвенцію МОП № 89 про нічну працю жінок у промисловості.
Рекомендація МОП № 13 щодо праці жінок у нічний час у сільському господарстві 1921 року пропонує державам вжити заходів з метою регламентації нічної праці жінок, які працюють за наймом на сільськогосподарських підприємствах, таким чином, щоб забезпечити надання їм періоду відпочинку, який відповідає їхнім фізичним потребам і становить щонайменше дев'ять годин, причому цей період має бути по змозі безперервним.
Конвенція МОП № 45 про використання праці жінок на підземних роботах у шахтах будь-якого роду 1935 року забороняє використання жодної особи жіночої статі будь-якого віку на підземних роботах у шахтах.
У 2000 році МОП прийняла Конвенцію № 183 про захист материнства, якою збільшено тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами до 14 тижнів і внесено зміни у формулювання заборони звільнення жінок у період відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами.
Європейська соціальна хартія від 1 липня 1999 р. містить положення, що закріплюють на міжнародному рівні право жінок, які працюють, на охорону материнства (ст. 8).
Значним кроком у боротьбі з дискримінацією жінок стала Конвенції ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації жінок, в якій основну увагу приділено забезпеченню рівності жінок і чоловіків у користуванні усіма економічними, соціальними і культурними правами, забороні усіх форм дискримінації жінок, зокрема, у сфері праці та надано жінкам, які працюють певні пільги.
Прийнята в 1996 р. Конституція України відповідає загальноприйнятим міжнародним стандартам щодо прав жінок. І хоча Україна ратифікувала не всі міжнародні акти, що приймалися в цій сфері, чинне національне законодавство повністю поглинуло тенденції боротьби з дискримінацією жінок і закріпило основи рівноправності обох статей в усіх сферах суспільного життя.