2012.04.26
Проблема насильства над дитиною довгий час була закритою для обговорення та висвітлення не лише в Україні, через що їй не приділялося достатньо уваги науковцями, педагогами та органами влади. Не вівся облік жертв сімейного насилля, пошук методів корекційно-реабілітаційної роботи та шляхів вирішення даної проблеми. Останнє десятиріччя насилля над дитиною в родині було визнане суспільством та науковцями як серйозна та масштабна проблема, що породжує множину інших соціально-психологічних, індивідуальних та соціальних проблем. Зокрема сформувалося розуміння того, що вже не достатньо лише наказати винних, а необхідно проводити роботу з тим, хто вчинив насилля, для виключення вірогідності повторення насильницьких актів над дитиною, а також реабілітувати жертву (дитину).
Останніми роками проблема насильства в сім'ї почала вивчатися більш детально і в нашій країні. Зокрема вивчаються соціально-психологічні аспекти проблеми насильства, специфіка родинного насильства, вплив ситуації насильства на особистісний розвиток людини; проводиться соціологічний аналіз явища "домашнього насильства"; аналізуються особливості впливу сім'ї на девіантну поведінку неповнолітніх; розробляються методичні рекомендації щодо попередження насильства в сім'ї та допомоги жертвам домашнього насильства.
Доведено, що діти, які відчували на собі жорстокість та насильство підсвідомо прагнуть відтворити свій життєвий досвід у дорослому житті, оскільки не знають іншої моделі поведінки. Віддаленими наслідками насильства є схильність до узалежненостей: алкоголізм, адиктивна, девіантна, делінквентна та асоціальна поведінка.
Кількість випадків насильства в сім'ї щодо неповнолітніх збільшується з кожним роком. Однак дані офіційної статистики не можна вважати абсолютно точними, оскільки вони фіксують лише ті випадки, в яких було офіційне звернення до органів виконавчої влади. Даних, які б відображали реальну кількість випадків насильства в сім'ї не існую з цілком зрозумілих причин: через закритість сім'ї як системи; взаємозалежність жертв і агресорів; відсутність доступу до сім'ї соціальних робітників, недостатність інформації з медичних закладів та правоохоронних органів, що не дозволяє робити висновків про розміри даного явища в нашому суспільстві. Стереотипні уявлення про стосунки батьків-дітей, де покарання розглядається як природна складова виховання, призводять до того, що про факти насильства дуже рідко повідомляють правоохоронні чи інші органи.
Тому, на нашу думку, проблема насильства над дитиною в сім'ї сьогодні не втрачає своєї актуальності, її аналіз виходить за межі вивчення офіційної статистики звернень, оскільки ця проблема має глибоке коріння.
Діти найбільш уразлива категорія жертв насилля в сім'ї внаслідок психологічної, соціальної, особистісної незрілості та залежності від батьків та опікунів, несформованості стратегій подолання стреса, малого життєвого досвіду, правової неосвітченості та багатьох інших причин.
Згідно з чинним українським законодавством насильство в сім'ї розглядається як будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї щодо іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.
Ми розглядаємо насильство як реальну дію або погрозу навмисного фізичного, сексуального, психологічного або економічного впливу, змушення з боку однієї особи по відношенню до іншої, з метою контролю, залякування, навіювання почуття страху. Може проявлятися в словесних образах, фізичних нападах, побоях, погрожуваннях тощо. Насилля в сім'ї має чотири форми прояву:
- фізичне насильство в сім'ї - умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі та гідності;
- сексуальне насильство в сім'ї - протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім'ї;
- психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю;
- економічне насильство в сім'ї - умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я.
Фізичне має прояв у застосуванні фізичної сили, холодної та/або вогнепальної зброї, в отруєнні або спаюванні одурманюючими засобами, а також в обмеженні харчування та сну. Психологічне насильство може мати вираз в ігноруванні суб'єктивних характеристик та потреб дитини (свободи, гідності, прав), руйнуванням стосунків прихильності між дорослим і дитиною, або фіксування цих стосунків, а також дії, що призводять до різноманітних деформацій і порушень психічного (поведінкового, емоційного, інтелектуального, комунікативного, особистісного) розвитку. Економічне насилля має прояв у тотальному контролі над витратами членів сім'ї, що призводить до ігнорування їх матеріальних потреб.
Сексуальне насильство розглядається як зумисне втягування неповнолітнього в сексуальні дії з дорослими, з метою отримання останніми сексуального задоволення або будь-якої іншої вигоди. До сексуального насилля належать: сексуальне розтління, розбещення і втягування дітей у проституцію, порнобізнес та ін.
Найтяжчою за своїми наслідками формою сексуального насильства є інцест.
Серед різних теорій і пояснень чинників насильства найчастіше виділяють психологічні та соціальні. Прибічники психологічних теорій зосереджують увагу на психологічних чинниках ризику — передовсім схильності до насильства у кривдників та особливостях потерпілих. Теорії соціальної причинності розглядають зовнішні чинники, що впливають на появу насильства, а саме: культурні норми, бідність, безробіття, соціальну ізоляцію, низький освітній рівень тощо.
Різні автори вказують різні причини вчинення насильства над дитиною у родині, але умовно їх можна розділити на три блоки: прагнення змінити поведінку дитини, психологічна розрядка на слабших членах родини, жорстокість як самоціль. Не залежно від того, з яких причин і в якій формі було здійснене насильство над дитиною в сім'ї, воно накладає свій відбиток у вигляді безпосередніх або віддалених наслідків.
До безпосередніх наслідків належать фізичні травми, ушкодження, головний біль, втрата свідомості, гострі психічні реакції у відповідь на будь-який вид агресії, прагнення втекти, сховатися, або загальмованість, зовнішня байдужість тощо. Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виокремлюються порушення фізичного і психічного розвитку неповнолітнього, соматичні захворювання різної етіології (енурез, судомні стани, порушення сну, апетиту), особистісні та емоційні відхилення.
Якщо говорити про соціальні наслідки насильства над дитиною, то можна виділити їх два аспекти, що проявляються одночасно: шкідливість для дитини і для суспільства. Діти, що зазнали будь-якого насильства, мають складності в соціалізації, є соціально дезадаптованими: у них порушені зв'язки з дорослими, у більшості випадків відсутні відповідні навички спілкування з однолітками; вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі або інших соціальних групах тощо. Вирішення своїх проблем неповнолітні - жертви насильства, часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а також нерідко сполучено з формуванням пристрасті до алкоголю, наркотикам та іншим психоактивним речовинам.
Для суспільства наслідки насилля по відношенню до дитини мають вияв, перш за все, в утраті людських життів у результаті вбивства неповнолітніх або їх самогубства, а також, це втрати в їхній особі повноцінних членів суспільства внаслідок порушення їх фізичного та психічного здоров'я, низького освітнього та професійного рівня, кримінальної і адективної поведінки. Це втрата потенційних батьків, здатних виховати здорових у фізичному та моральному значенні дітей. Нарешті, це відтворення та примноження жорстокості в суспільстві, оскільки нерідко самі жертви стають насильниками. Відбувається криміналізація сім'ї, складується особливий образ життя, коли насильство, алкоголізм, наркоманія стають нормою, що передається з покоління в покоління.
Насилля в родині руйнує фундамент безпеки самої сім'ї, а також і суспільства. Водночас, саме проблема насильства в сім'ї тісно пов'язана із такими явищами, як бездоглядність та безпритульність дітей; зростання кількості розлучень; формування насильницького менталітету нації; жебракування; втрати загальнолюдських цінностей любові та взаєморозуміння; а також виступає однією з передумов скоєння злочинів у суспільстві.
Особливий інтерес дослідників у галузі психічного здоров'я представляють собою віддалені психологічні наслідки насильства над дитиною. Однак саме такі психологічні наслідки, які проявляються через роки, не мають достатнього висвітлення в науковій літературі через складність виявлення, діагностики, психосоціальної реабілітації. їх експериментальне вивчення ускладнюється ще й тим, що через деякий час втрачається зрозумілий зв'язок посттравматичних проявів з епізодами сімейного насильства. Тому, на нашу думку, в дослідженні даної проблеми, необхідно змістити акцент на методи психологічної допомоги дитині, що зазнала насильства. Це необхідно, перш за все, для того, щоб вирішити основну задачу психосоціальної роботи з жертвами сімейного насилля - реабілітації дитини.
Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Екстрена допомога здійснюється у формі „гарячої лінії" — телефонів довіри та надання притулку. Основне завдання — оцінка безпеки дитини, надання їй фізичної та психологічної безпеки в тій мірі, яка необхідна; нормалізування психологічного стану; у разі необхідності — надання медичної та правоохоронної допомоги. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах дітей про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.Надання психологічної допомоги дітям жертвам сімейного насильства - є багатофункціональною діяльністю, яка містить у собі взаємодію спеціалістів різного напрямку: психологів, психотерапевтів, юристів, соціальних працівників, медичних робітників тощо.
Незважаючи на певні позитивні зрушення у проблемі насильства над дітьми, все ж таки залишається проблема рекрекці-йно-реабілітаційної роботи: не вистачає відповідних програм і закладів для надання допомоги дітям та спеціально підготовлених фахівців, неефективною є система раннього виявлення випадків насилля.
Проблема насильства над дітьми та його наслідків займає важливе місце серед інших актуальних проблем психологічної науки. Безперечно, вона далека від вирішення і вимагає нових дослідницьких програм, оригінальних методологічних підходів і пильної уваги до специфіки психокорекційної роботи з дітьми, що пережили подібний досвід.
Головний спеціаліст
Калуського міськрайонного
управління юстиції О.І. Рибчак