2013.12.30
Узуфрукт — це речове право користування чужим майном з правом
вилучення доходів від нього, але з умовою збереження його цілісності і господарської приналежності.
Узуфрукт (латинське ususfructus, від usus — користування і fructus — плід, приріст, дохід), в Древньому Римі право користування річчю, що належить іншій особі, із здобуттям від неї плодів або вигод, але із збереженням цілісності речі. Узуфрукт належав до так званих особистих сервітутів, які встановлювалися на користь якої-небудь конкретної особи довічно або на певний термін без права відчуження або передачі по спадку. Широке поширення отримав в середні віки і особливо в буржуазному праві (наприклад, у Франції), де розглядався, як правило, як самостійне речове право.
Ususfructus — узуфрукт — це повне право користування чужою річчю та її плодами без зміни її субстанції. Предметом узуфрукту могли бути як рухомі, так і нерухомі речі. Узуфрукт встановлювався довічно або на певний термін і припинявся зі смертю узуфруктуарія, не переходячи в спадщину. Узуфруктуарій мав право на одержання всіх прибутків (в натурі або грошима), міг своє право передати іншій особі, був зобов'язаний користуватися річчю добросовісно і з належною турботою, відповідав за будь-яку вину, був зобов'язаний сплачувати податки і нести всі повинності.
На відміну від інших сервітутів, узуфрукт міг поділятися і міг належати у частках кільком особам.
Usus - узус - особисте право користування чужою річчю без отримання прибутків. За своїм змістом узус більш обмежений, ніж узуфрукт. Узуарій міг лише користуватися чужою річчю, проте не мав права одержувати доходи від неї. Наприклад, він міг користуватися садом сам в міру своїх потреб, але міг не продавати плоди, вони належали власнику.
Персональний характер узусу полягав у обов’язковості його встановлення на користь чітко визначеної особи, зі смертю якої він припинявся. Узусуарій не мав права відчужувати надане лише йому особисто право користування відповідною річчю, а також передавати її на будь-яких засадах третім особам. За власником речі завжди зберігалося право користування річчю, що була предметом узусу, а також вилучення її плодів.
Об'єктом узуфрукту, встановлюваного за допомогою legatum per vindicationem, могло бути все спадкоємне майно – usus fructus omnium bonorum (узуфрукт на все майно). Сама логіка юридичної конструкції узуфрукту припускала, що об'єктом uti frui можуть бути тільки речі, не споживані при їхньому господарському використанні. Однак на початку I ст. н.е. був прийнятий сенатусконсульт, що передбачав захист легатарію, навіть якщо об'єктом такого легату були споживані речі, наприклад, гроші. Незабаром такий порядок був розповсюджений і на вимоги по зобов'язаннях. Легатарій повинен був гарантувати власнику (спадкоємцю) відновлення такої ж кількості такої ж речей після своєї смерті. Таким чином, він одержував не узуфрукт, а право власності на речі, яким міг розпоряджатися на власний розсуд. Особисте зобов'язання легатарію перед спадкоємцем ніяк не обумовлює його реальне право, і класики не визнавали цю фігуру узуфруктом.
Заборонялось здійснювати будь-які якісні зміни речі, що була предметом узуфрукту. Без згоди власника навіть поліпшення її споживчих якостей вважалось порушенням і могло мати наслідком відповідальність узуфруктуарія. З моменту появи узуфрукту споживні речі за загальним правилом не могли бути його предметом, адже при використанні за призначенням їх матеріальна субстанція втрачала первісний вигляд. Однак згодом потреби цивільного обороту викликали необхідність встановлення узуфрукту на певні сукупності речей, у складі яких були як споживні, так і не споживні речі. У таких випадках розрізнялися узуфрукт у власному значенні (предмет – неспоживні речі) і квазіузуфрукт (quasiusufructus), якщо узуфруктуарію у користування передавались споживні речі.
Так, юрист Нерацій писав: «Узуфруктуарій не може покривати новою штукатуркою стіни, які були не відштукатурені, оскільки він і поліпшив би цією роботою будівлю власника, проте він не може цього зробити в силу свого права: одна справа — підтримувати те, що він одержав, інша справа — створювати нове» (Д. 7.1.44). А Ульпіан вважав: «Той, хто вилучив плоди, не повинен погіршувати становище власника, але може його поліпшувати. Якщо завдяки легату надано узуфрукт на ділянку, то той, хто одержує плоди, не повинен рубати плодові дерева, руйнувати будинок і робити те, що може згубити власність».
За заподіяння речі будь-якої шкоди узуфруктуарій відповідав за законом Аквілія.
Конструкція квазіузуфрукту давала можливість перебороти такі властиві праву власності обмеження як неприпустимість кінцевого чи терміну резолютивної умови.
Начальник управління
юстиції Я.І. Мельник