Захист прав споживачів

 

Державний захист прав громадян, як споживачів фінансових послуг

 

Договір про надання  споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобовязаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

   а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

   б) форми його забезпечення;

   в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача;

   г) тип відсоткової ставки;

   д) суму, на яку кредит може бути виданий;

   е) орієнтовну сукупну вартість кредиту ( в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки з  кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту;

   є) строк, на який кредит може бути одержаний;

   ж) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

   з) можливість довгострокового повернення кредиту та його умови;

   и) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

   і) податковий режим сплати відсотків  та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

   ї) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у зв’язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватись виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов’язання за таким договором.

Розмір процентів і порядок їх сплати за договором визначається в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту та пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.

Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначається:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) умови дострокового розірвання договору;

7) інші умови зазначені законодавством.

Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегель шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону.

Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Відкликання згоди оформляється письмовим повідомленням, яке споживач зобов’язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку.

З відкликанням згоди на укладання договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товар, одержані згідно договором.

Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

Кредитодавець зобов’язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів понад установлений строк (сім днів), споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем.

Споживач має право достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат.

Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, кредитодавець зобов’язаний здійснити відповідне коригування кредитних зобов’язань споживача у бік їх зменшення.

Споживач у разі дострокового повернення споживчого кредиту сплачує відсотки за користування кредитом та вартість всіх послуг, пов’язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом.

Варто зазначити, що ситуація коли банки самостійно та безпідставно змінюють умови кредитних договорів склалася у зв’язку з тим, що Національним банком України, однією з функцій якого є здійснення банківського регулювання та нагляду, не своєчасно було вжито заходів щодо забезпечення захисту конституційного права громадян – позичальників банків, який, в свою чергу має можливість застосування по відношенню до банків заходів впливу, передбачених статтями 66 та 67 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, якими зокрема встановлено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у формі адміністративного та індикативного регулювання, а саме:

-застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

-нагляд за діяльністю банків;

-визначення процентної політики.

При цьому відповідно до статей Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення та подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.

Окрім цього ч. 3 ст. 5 ЗУ “Про захист прав споживачів”, встановлено, що захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законом.

Виходячи з конституційного обов’язку держави нести відповідальність перед людиною за свою діяльність та враховуючи, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, кожний громадянин відповідно до частини першої статті 55 Конституції України має право на захист своїх конституційних прав і свобод шляхом звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.